I have a Dream...

ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ ЙОЛОПАМ
Стаття написана Мирославом Продумом у 1996 році.
Томас Карлейль, англійський філософ XIX століття, перевернув усі мої уявлення про суспільство. Його ставлення до демократії, якої всі ми так прагнули, вразило мене.
«У світі стільки йолопів, а ви влаштовуєте вільні вибори...» – писав Карлейль.
Батьківщина в небезпеці! Україні потрібна шляхта. Я сподіваюся, мене читає меншість.
Ми так прагнули демократії, і ось вона прийшла. Ми обираємо собі Президента, якого хоче більшість, ми обираємо собі Верховну Раду, таку, яку хоче більшість. Потім Президент, якого обрала більшість, призначає некомпетентний (як пізніше виявляється) уряд, і уряд цей прямує у відставку, а хтось тікає в Ізраїль із тихою надією на успішне майбутнє своїх наступників.
Тим часом обрані більшістю народу депутати приймають такі закони, яких не може виконувати ні більшість народу, ні його ж таки меншість, а всю решту часу ці обранці самовіддано працюють над вдосконаленням цих законів. Папери пишуться, руки жестикулюють, кнопки натискаються, прапорці майорять. А все стоїть на місці. Чому ж так діється?
Вільні вибори – це далеко не панацея від наших проблем. А все тому, що в нас є певні ілюзії щодо нашої більшості. Ми подивилися на США, побачили, як вільно і щасливо вони живуть, якими багатими і сильними є демократичні країни, і вирішили: ось нарешті ми знайшли розв'язання всіх наших проблем – вільні вибори. І якось само собою вирішилося, що те, чого хоче більшість, буде найкраще.
Аж гульк! Від наших очей сховалась одна обставина: демократичні країни процвітають не тому, що в них більшість обирає собі уряд і президента, а тому, що в них йолопи на даний час становлять меншість.
А хто ж вони такі, йолопи? Один голова правління місцевої філії великого українського банку розповів мені таку історію. Приїхала до них делегація чи то з Німеччини, чи то зі США ознайомитися з можливостями співпраці. Всі представники, які приїжджали до них раніше, мило усміхалися, навіть пили горілку, потім поверталися на батьківщину і зникали без жодного сліду. Тому на прощальному фуршеті мій співрозмовник, мало не вхопивши за лацкани того іноземця, запитав: «Прошу вас, поясніть, чому ніхто не хоче з нами співпрацювати, чому всі тікають і ніхто не повертається?» Той уважно подивився на нього і запитав у відповідь: «Слухайте, чому ви весь час брешете?»
• Йолопи – це люди, які говорять неправду і думають, що цього ніхто не помічає. Таких, як не дивно, легко обдурити.
• Йолопи – це ті, що дають дітям приклади поганої поведінки. «Яка жахлива молодь!» – дивуватимуться вони потім.
• Йолопи – це ті, що напиваються або вживають наркотики, щоб розслабитися.
• Йолопи – це ті, що матіркують, бо їхні голови набиті половою.
• Йолопи – це, як на мене, навіть ті, що курять. Бо дві години на день йде на паління, ще дві – на те, щоб заробити на сигарети, ще дві години на день треба працювати на ліки від сигарет, а ще дві години доведеться лікуватися.
Нація йолопів працює на тютюн. А коли п'ятнадцятирічна донька закурює у присутності батьків, йолопи кліпають очима і чухають потилицю. «Да-а...» – кажуть вони.
• Йолопи – це ті, що зраджують свою дружину чи чоловіка, а потім дивуються, що хтось зрадив і їх.
• Йолопи – це ті, що за гроші йдуть на злочин, топчучи свої переконання. Йолопи не мають переконань, які будуть обстоювати до смерті.
• Йолопи – недобрі, сміються над іншими, розпускають плітки, ворожать на картах, чаклують і читають гороскопи.
«Ми розлучилися, бо вона Бик, а я Баран», – кажуть вони. Йолопи забобонні.
• Йолопи постійно запізнюються. Можуть пообіцяти і не виконати.
• Йолопи не патріоти. Вони не поважають свій народ і не люблять своєї батьківщини. Вони невдячні й безперестанку нарікають.
• Йолопів не поважають у світі.
• Йолопи – нещасні. На їхніх обличчях смуток. «Як нам бути радісними, коли у нас стільки проблем?» – нарікають вони.
• Йолопи – боягузи. Вони вважають себе мудрими й обережними, але завжди дістають найбільше ударів.
• Йолопи вважають себе хитрими, але вони завжди обдурені.
• Йолопи духовно і інтелектуально не розвиваються. Вони можуть виглядати релігійними, але не докладають зусиль, щоб жити так, як вчать духовні вчителі і допомогти жити так іншим. Час їхнього життя мине безглуздо.
• Йолопи мовчать, коли в їхній присутності чиниться злочин. «Моя хата скраю», – думають вони. А потім і їхніх дітей убивають чи ґвалтують.
КОГО, ВИ ДУМАЄТЕ, ОБЕРУТЬ ЙОЛОПИ?!
Коли я написав це все і перечитав, то відчув, як по мені аж мурашки поповзли. Хтось, можливо, скаже мені: «Легко Карлейлю говорити. Якби я був англійцем і жив би в Англії, то я б тоді поважав свій народ і був би патріотом». Так скаже йолоп. Англія велика тим, що вона розпочала і провела ДЕЙОЛОПІЗАЦІЮ.
Йолопи будуть завжди, але слід повсякчас боротися, щоб їх було менше. Це потребує особливих зусиль, бо йолопи люблять бути у більшості: це допомагає їм відчувати, що все нормально.
Йолопи не можуть довго жити у власній незалежній державі, бо вони не можуть нести відповідальності за долю батьківщини і за наслідки свого вибору. Вони не помруть за неї у разі потреби. Їх просто повбивають, як баранів.
Батьківщина в небезпеці! Україні потрібна шляхта. Я сподіваюся, мене читає меншість. Вбий у собі йолопа! Стань шляхтичем. Допоможи стати шляхетними своїм ближнім. Завжди говори тільки правду. Країні потрібен шляхетний президент і шляхетне суспільство.
© Ігор Ткаленко, 1996 рік.

Originally posted by j1u4hoctb at Економіка.