Про мовний закон імені Ківалова-Колесніченка написано і сказано багато. Навіть дуже багато. Розумного і дурного, раціонального й суперемоційного, доцільного і зайвого. На перший погляд, він «обкашляний» з усіх боків і з усіх позицій.
Проте поза полем уваги практично всіх дискутантів з усіх таборів залишилася надзвичайно важлива проблема: для кого готуватимуть випускників шкіл та вишів навчальні заклади тих областей (регіонів), де другою мовою – де-факто нарівні з державною – стане російська (майже половина країни), румунська (Буковина) та угорська (Закарпаття) мови?
Власне, йдеться про речі засадничі, навіть якщо відволіктися від певних змістовних нюансів різниці між україномовною й іншомовною-в-Україні освітою: про термінологію інженерної справи та юриспруденції, медицини і бухгалтерії – і так далі, і таке інше. Тобто – про здатність фахівців з вищою та працівників із середньою освітою розуміти один одного під час виконання професійних обов’язків. Іншими словами – про єдиний інтелектуальний, правовий та виробничо-технологічний простір країни.
Читати далі
Originally posted by
ut_magazine at Мовне законодавство від Партії регіонів як засіб продажу України